Сергій Грішин, медіакілер з команди Вови Петрова, розповідає, як робив відео заколоту Рината Ахметова, Арсена Авакова та Савіка Шустера проти Володимира Зеленського, та як це відео потім Михайло Ткач видав за власне розслідування щодо заколотників:
Вони прилетіли в Вільнюс з Києва… а я прилетів на день раніше… В готелі жили Савік Шустер, його гості і святкували там день народження. Прилетів Рінат Ахметов наступного дня. Ми приїхали за день, намагалися там поселитися, в нас не вийшло, нам сказали, що там спецобслуговування. Ахметов прилетів ввечері наступного дня, вони прилетіли зранку, і в обід вони святкували в якомусь вільнюському ресторані, без Ахметова. Ми були в цьому ресторані. Я сидів навпроти того місця, де вони бухають, і робив вигляд, що я там щось їм. Насправді проводив фото-відеофіксацію… І тут я помічаю дядю Сашу Мартиненка [голова Interfax] в цьому колективі. Це було неочікувано для мене… Він мене знає, він зі мною знайомий. Тобто операція була на грані провалу… Я сиджу, їм і щось собі фотографую. Ця п’яна Олеся Бацман, яка так стає [раком], а Аваков ставить їй бокал з вином на жопу… Хабалка просто, чистої води. І тут дядя Саша Мартиненко встає і йде курити на вулицю. І він йде повз мене… Ми перетинаємося поглядами на 0.03 секунди, і погляди ці говорять таке: «я тебе не бачив, ти мене теж»… Якщо ти піднімеш архів тих новин, ніде не фігурує, що Олександр Мартиненко був на тому заході. Ніде, взагалі. Ні фото з ним немає, ні відео, нічого. Відповідно, я його не спалив, він мене не спалив. Прилетів потім ввечері Володимир Кличко чартером з Жулян, Разумков якийсь там, я вже не пам’ятаю, чи був, чи не був… Це жовтень або листопад 21 року, власне, там вони сиділи і обговорювали цю медіакампанію, яку вони тоді розкачували на телеканалі «Україна» у Ахметова. Ахметов прилетів з Парижа, побув з ними кілька годин і полетів… Ми назнімали багато відео, потім з’ясувалося, що там ще одна група працює, ми всі разом назнімали ці відео. Потім я приїхав в Київ, мені сказали: «ну сиди монтуй»… Я думаю: «що монтувати, яка задача». А потім кажуть: «не монтуй». І через тиждень воно вийшло в Михайла Ткача під назвою «Одного разу в Вільнюсі»
