Завтра розпочнуться зустрічі українських представників з Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером.
Віткофф – забудовник, якому довірили статус спецпосланця.
Кушнер – людина, яка вважається «каналом зв’язку» і так само довірений «миротворець» від родини Трампа
І тепер увага!
Росія на подібні розмови посилає Мединського, Карасіна та Ушакова. Тобто людей, які формально ні за що не відповідають і нічого не вирішують.
Росіяни так діють не вперше. Бо така тактика максимально вигідна Кремлю – вони можуть нести будь-яку ахінею, а потім сказати: «Ну, це ж неофіційно, ми просто поговорили».
А Україна?
Україна в цей самий час відправляє свою дуже навіть офіційну делегацію в (поки що) неофіційний процес.
І виходить, що ми самі себе заганяємо в ситуацію, де нас сприйматимуть серйозніше, ніж цього вимагає нинішній контекст. Ми всаджуємо своїх представників за стіл, а в цей час іх візаві типу стоять поруч «на перекурі».
І от питання – навіщо? Що ми цим демонструємо? Надмірну дипломатичну старанність? Бажання бути кращими за тих, із ким ведемо гру? Чи це прагнення виглядати відповідальнішими, ніж сам формат дозволяє?
Я розумію ще, якби це була зустріч із Марком Рубіо чи віце-президентом Венсом, вони – офіційні представники американської політики. Але Кушнер і Віткофф – враховуючи, що останній ще й дискредитований записами з росіянами – вони яку структуру представляють? Свою волю чи один із варіантів, який в голові у Трампа?
— журналіст Віктор Шлинчак
